«ПОРУШЕННЯ РАЙСЬКОЇ ТЕМИ УКРАЇНСЬКИМИ ПИСЬМЕННИКАМИ»

"Архетип Раю у літературознавчому дискурсі"

Серйозної уваги в контексті літературознавчого дискурсу на сучасному етапі заслуговують здобутки В. Г. Даниленка. Літературознавець і письменник у своїй праці «Лісоруб у пустелі. Письменник і літературний процес» виокремлює архетипи Раю, Ворога, Смерті та Часу.

«Архетип Раю, – як зазначає літературознавець, – є базовим для з'ясування, що таке національна мрія». Прикладом образу земного раю для українців дослідник вважає поезію Т. Г. Шевченка «Садок вишневий коло хати», де архетип «Рай-Сад» виражає національну мрію: «Садок вишневий коло хати, / Хрущі над вишнями гудуть / Плугатарі з плугами йдуть, / Співають ідучи дівчата, / А матері вечерять ждуть», тобто земний рай – це ідилія.

Окрім того, у розділі «Архетип раю, ворога, героя, смерті, часу в сучасній українській поезії» В. Г. Даниленко зазначає, що «архетип раю є ключовим образом, котрий допомагає розкрити сутність колективного несвідомого в українській поезії 1970 – 2007 рр.». Райський образ бере свій початок ще від міфології як сконцентрованого «носія расового і національного досвіду виживання», де втілюється у вигляді острова – Вирію, в якому закопана пуповина світу та розташоване першодерево з молодильними яблуками.

Таке всезагальне бачення українців, на думку дослідника, зумовлено «арійським уявленням про казковий сад», а також, з давньоіндійським значенням терміну «rayis», котре дослівно перекладається як щастя, багатство.

Окрім того, В. Г. Даниленко зазначає, що «…грецьке слово «парадиз», котре увійшло в усі європейські мови, означає «сад»…». Тому, можна стверджувати, що саме сад є відображенням раю на землі.